«Їхнє» Pіздво

В Сіднеї при університеті є такий собі «Пригодницький клуб» який організовує різні роїздки, походи, розваги. Для того щоб бути членом клубу необовязково бути студентом того ВУЗу, тому ми, як і багато інших приїжджих, користуючись такою нагодою, записались в клуб. Саме з цього клубу організовувалась подорож в Сніжні гори про яку я вже писала.

В австралії Різдво найбільше свято в році, тому його тут святкують дома з родичами, з співробітниками на роботі та з друзями де вже там вийде. Наш «Клуб пригод» не став винятком і також організував святкування.

Море морепродуктів

Сідней - місто розташоване біля моря, заток, гаваней і річок. Куди не глянь – всюди вода. Не дивно що тут просто величезний вибір морепродуктів. Фактично в кожному супермаркеті є рибний відділ з свіжою рибою, креветками, крабами. В більшості люди купують свіжі мрепродукти або свіжі рибні страви, хоч я і бачила в магазинах рибні концерви та морожену рибу, правда не бачила щоб їх купляли =)

Попри те що в Сіднеї є багато локальних рибних магазинів/крамничок, недалеко від центру є великий рибний ринок.  Про нього ми багато чули, вже кілька разів планували піти, раз навіть йшли але по дорозі заблудили. Нарешті збулось! В неділю вибрались, попередньо озброївшись картою і пустими шлунками :)

Празник

В неділю українська церква Андрія в Сіднеї святкувала празник храму.

Нажаль, мого чоловіка попросили вийти на роботу (ех ІТ...), тому я зарядилась фотоапаратом і пішла святкувати сама =).

Нащастя, наші щирі українці ніколи не дадуть заскучати. А так як останнім часом в діаспорі майже нема нових людей то я хіба встигала знайомитись і відповідати на купу питань =))

В церкві було більше людей ніж зазвичай. Приїхало кілька священників з різних парафій і дуже гарно співав хор. Після служби всі пішли на задній двір церкви де був обід з барбекю-сосисками і солодким.  Більшість було старших людей (велика хвиля міграції була після 2-ї Світової, саме тому в діаспорі дуже багато старших).

Volohtar

Наш дуже хороший друг Тарас створив собі блог вже давно але за браком часу чи то бажання чи то натхнення, чи то просто ліньки було, взагалі мало що там писав. Тепер, бачу, в Тараса є натхнення то пише вовсю – встигай хіба слідкувати за новинами. Додаю Тараса і у друзі-блогери. Тепер будемо слідкувати за цікавими і смішними історіями: volohtar

Oпра в Австралії

Нещодавно сама багата і сама відома телеведуча Опра Уінфрі на свому телешоу в США подарувала всім 300 глядачам в студії поїздку до Австралії. І от вони всі тут!! Вгадайте про що в нас зараз всі газети, журнали і новини кричать =)



Прилетіли всі 300 гостей на літаку капітаном якого був Джон Траволта. Гостей розділили на 3 групи і зараз вони їздять по всій Австралії, проводять час в самих мальовничих куточках. Сама Опра вчора відвідала острів Гамільтон – найкрасивіший острів з групи островів Великого Бар’єрного Рифу (пам’ятаєте минулого року був конкурс на найкращу роботу в світі – дивитись за цим островом).

Насправсі всю цю ідею з поїздкою до Австралії придумали австралійські посадовці щоб привернути увагу до Австралії як до туристичної країни. Приготування для такої почесної делегації тривали рік і на все було потрачено близько $3 млн. Натомість планується що за рахунок напливу туристів після такої піaр акції в економіку країни повернеться в кілька разів більше коштів ніж було потрачено.

Гості пробудуть в Австралії 8 днів. За цей час, крім розваг і подорожей і відпочинку в сіднейській опері планують відзняти 2 шоу Опри. На час шоу Опера Хаус перейменують на Опра Хаус :-)

Ялинка

На вихідних нарешті вибрались на ялинку,  в робочі дні все часу не вистачало. Оскільки поєднували приємне з корисним, то ми гуляли під час шопінгу, чи то займались шопінгом під час прогулянки. Cловом обходили майже весь центр, а тому і майже всі ялинки.

Велосипедна ялинка.

Як тільки новина про велосипедну ялинку потрапила в пресу, нам одразу почали писати знайомі  і просити фотопідтвердження. Ялинка по замовчуванню оригінальна адже зроблена з понад 100 поламаних велосипедів які віддали на переробку. Прийшли ми на ту ялинку вдень,  а вона якась така невзрачненька виглядає, стоїть собі, і не дуже висока і не на видному місці.. Вирішили йти ще раз ввечері. І ні каплі не пошкодували. Підсвітка дуже цікава і вночі ялинка переливається різноманітними кольорами. Ось фото, але вживу вона виглядала ще набагато цікавіше.

А ми починаємо святкувати!

Попереду перші наші свята в Австралії... На вулиці жара, супермаркети завалені черешнями – що тут скажеш – Різдво на носі. Мені це все так незвично, ще не відчуваю святкового духу. Різдво для мене це сніг, теплі рукавички, мандаринки. Австралійці святкують Різдво вкінці грудня, але так як багато хто планує відпустку на цей період, то на роботі ми вирішили святкувати раніше. Святкували минулої пятниці. Почали в офісі  - була вікторина з цікавими і смішними питаннями, якщо відповідаєш неправильно – штраф – “jelly shot” (стопарікі з желейним алкоголем). Незнаю як так вийшло але майже всі відповіли неправильно =))

Snowy Mountains

В сніжні гори ми (і ще 5 чоловік, яких я вперше бачила) їхали на 2-х машинах. Від Сіднея їхати понад 500км, тому виїжджали зраненька.



Приїхали до гір, взяли рюкзаки і потопали. І через якихось 500м перша перешкода – річечка з крижаною водою  яку треба переходити стрибаючи з камінчика на камінчик і це з рюкзаками на плечах. А я не казала що ці всі люди з якими ми їхали займаються скалолазянням? Словом я не йшла а «мучила» цю річку. В мене зі страху коліна тремтіли, не могла зосередитись...але якось з горем поплам і з допомогою інших перейшла! Але нема чим тішитись – попереду ще 2 такі =).

Закупи

Минулого тиждня прийшов Петя додому і каже: «Там така класна поїздка в гори організовується, давай поїдемо!».

Хм.. Ідея то класна, але... 1) на вихідні передають дощі; 2) поїздка на 3 дні – треба з роботи відпрошуватись; 3) крім мого похідного взуття і Петіного спортивного годинника в нас нема що вдягнути взагалі. Абсолютно весь похідний одяг і спорядження залишили у Львові, вірніше роздарували тим хто швидш за все буде ним користуватись.

Але вирішили їхати. Закупи дотримали до останнього дня – тут в четвер шопінг дей і магазини працюють до 21.

Петя познайомився з парою яка власне і організовувала поїздку. І ці добрі люди вирішищи позичити нам рюкзаки, намет, спальники, карімати і погодились допомогти з закупкою одягу. Домовились з ними зустрітись в магазині – тут є велика мережа спортивних магазинів Анаконда. Прийшли в магазин, їх нема, почали закуплятись. Через деякий час подзвонила ця пара, виявилось вони чекали нас в магазині Анаконда тому, що біля нашого дому 10хв, але ж ні, ми поперлись на інший кінець міста!! Певне хтось гуглив «магазин Анаконда подальше від дому».

В магазині я вибрала собі кумедну полосату термобілизну, звичайно ж, мій дорослий зрілий чоловік не міг того стерпіти і купив собі таку саму =)



Словом купили ми все необхідне і трошка більше, і все, ми готові до пигод!

Poжевий сніг.

В той час як Сіднеї сезон пляжного відпочинку ми вирішили податись в гори. Це була наша перша серйозна вилазка (серйозна, маю на увазі з палатками і більш ніж на 1 день). Хоч було тепло, та в горах подекуди лежав сніг, але який!? Рожевий! Я не могла повірити очам, я ставала в сніг а потім стояла і вдивлялась в слід. Чому він рожевий? Знайомі жартували що це кров українських туристів J

Добралась я дома до нету і виявляється що в снігу живе дрібнюсінька водоросль – хламидомонада. Як тільки сонечко пригріває ці водорослі починають рухатись і накоплювати пігменти що і дає рожевий колір. Звучить воно недуже, але колийдеш  по снігу, виглядає ніби йдеш по морозиві. І поки ми йшли я весь час дуже тішилась цьому рожевому феномену =)



Детальніше про саму подорож напищу згодом.

Movember

Обожнюю їхні акції.. По всій Австралії і в Сіднеї зокрема дуже популярними є різні соціальні івенти та акції в підтримку здоров’я, екології, безпеки. Відколи ми тут, вже був день «Відмовся від публічного транспорту», «Запитайся хоча б в 1 людини чи їй потрібна допомога», «Прийди на роботу пішки», «Піди вчасно з роботи – проведи час з сім’єю»; Був тиждень рожевих стрічок (боротьба з раком грудей), а зараз Movember. Місяць зараз November, a Mo – на розмовній oзначає вуса. Акція дуже цікава. Всі учасники  - чоловіки реєструються на сайті. І відрощуюь вуса. На протязі кількох тижднів люди роблять грошові пожертви на сторінку кожного користувача, хто дав найбільше грошей – той замовляє дизайн вус які має носити доброволець до кінця місяця. Всі зібрані гроші йдуть на боротьбу з раком простати та депресії в чоловіків.

Зараз такий фан на роботі, ось такі кумедні в нас хлопці цього місяця :-))

Пошуки роботи

Після того як винайняли квартиру, ми взялись за пошуки роботи. Процес за задумом мав бути простим: заходиш в нет, шукаєш ваканції, відсилаєш резюме, тобі відзвонюють і запрошують на співбесіду. Не тут то було... Займались пошуком в бібліотеці - халявний нет, зручне робоче місце, ну і гарно там дуже. Я довго передивлялась пропозиції, шукала я QA ваканції, але хотілось таке щоб мені цікаво було (не хочеться робити якусь рутину). Знайшла я підходящу вакансію і відправила резюме. Довольна своїм вибором почала чекати дзвінка.

Рекрутери в Австралії не закріплені за фірмами, як я звикла до цього на Україні, а працюють незалежними агенціями. Їхня задача знайти для фірми підходящого кандидата, якщо його візьмуть на роботу, вони отримують відсоток. Тому інформація в неті яку подають рекрутери дуже часто міняється або є неактуальною так як одна компанія зазвичай співпрацює з багатьма рекрутерськими агенціями.

Звичайно мені ніхто не подзвонив. Наступного дня я відправила ще 2 резюме. Ніхто не дзвонить. Кожного дня відправляю 2-3 резюме на різні ваканції з різних сайтів. Вже не хочу щоб робота була цікава, хочу щоб була хоч якась. І ось він, дзвінок!! Біжу до телефону, з почуттям самовдоволення. І тут... помилились номером. Це ж треба!?!? В такий час... Розчарована собою вирішую вписати в резюме все що я вмію робити, всі очевидні дрібниці які «ітак понятні» пишу прописом. Відсилаю. Дзвінок. Є ваканція але в іншому місті. Відмовляю, але тішусь що є прогрес.

Потроху почали дзвонити (звонять рекрутери), я кщо після телефонної розмови вони бачуть що підходиш по досвіду то запрошують до себе на співбесіду. Проходиш співбесіду в рекрутерів - якщо підходиш, вони звязуються вже з потенційним роботодавцем і організовують співбесіду. Після співбесіди дзвониш до рекрутерів, кажеш чи тобі подобається робота яку пропонують, так само рекрутерам  дзвонить роботодавець і каже чи підходиш їм ти. Якщо все добре то запрошують на другу співбесіду (фінальну). Про зарплату ти говориш тільки з рекрутерами і це в їх інтересах вибити тобі більшу зарплату так як вони будуть мати з того певний відсоток (нажаль незнаю який).

Таким непростим способом я отримала пропозицію від однієї кантори (не дуже цікава робота) і була в кількох днях від отримання іншої (на яку я дуже хотіла попасти). Після співбесіди з другою я була як Том з мультика Том і Джері в якого від самого вигляду мишки слюні текли ))

І ось він, офер!!!  ЮХУУУ!!

Приблизно такий вигляд в нас з вікна офісу.

Квітка, бантик.

Так як підходящого «капелюшка» на кубок Мельбурна я не знайшла, вирішила робити сама.  Ми,  українські жінки, все можемо.

Купила я моток стрічки, вже коли дома його розмотала побачила що по краях вставлений тонюсінькиц дротик (що і краще бо виріб буде більше тримати форму).  Кажу наперед що мої улюблені інструменти в таких спавах це скоч, степлер і клей. Перш за все я вирізала круглу (принаймні я так думаю) основу.  На цьому ж кроці раджу її обробити по краях  стрічкою, щоб потім не просвічувалась, я це робила аж вкінці але це було не дуже зручно. Обклеїла основу двостороннім скочем. Почала згинати стічку гармошкою, формуючи круг.

Кубок Мельбурна

Ото прикол! Вчора був кубoк Мельбурна. Троха про кубок:

Кубок Мельбурна це найбільші кінні перегони в Австралії. Кубок є одним з найзаможніших і найпрестижніших кінних гонок у світі. Гонка проводиться з 1861 року на дистанцію в 2 милі (3200 метрів). Захід проходить в 3-й годині в перший вівторок листопада. В Мельбурні цей день навіть є державним вихідним. Скачки навіть називають скачками що зупиняють націю, так як у всій країні всі зупиняються поставити ставки та подивиьись на перегони.

Але, мабуть, більшим фокусом в цей день є мода. Є таке неписане правило що в цей день по всій Австралії жінки носять капелюшки. Ще за кілька тижднів до скачок всі магазини були завалені капелюшками, квітками, бантіками. На роботу  також всі їхали в капелюшках.

 

Також в місті було купа приурочених вечірок.



Свій капелюшок я зробила сама.



Самі скачки яких всі так чекали і так готувались тривали всього кілька хвилин. Особливого задоволення я від них не отримала (можливо треба було більшу суму на коня ставити). Зато капелюшки... Красота!

Культурний шок

Приїхали ми в Сідней, поселились в хостел і кілька днів толком нікуди не ходили –різниця в часі дуже далась в знаки. Вдень ми спали а вночі прокидались, так як піти було ніде, ми дивились телевізор. Перше що вразило – реклами. Всі реклами дуже позитивні, з жартами. Багато соціальних реклам для збереження здоровя, економії води, проти алкоголю й тютюну. Великий нахил на здоровий спосіб життя і правильне харчування.

В хостелі на рецепшені нам дали карту і пояснили як дійти в центр. Йшли ми суто по карті роблячи великі гаки нашою дорогою. Дивились по сторонам, тикали пальцями, словом виділялись. Зупинились на світлофорі, і тут підходить до нас такий позитивнинький мужичок і каже: «Привіт, гарна погода! Як у вас справи?». Він нас з кимось поплутав? Ні, тут так принято. Тут люди дуже привітні, вітаються, питаются чи все добре, якщо хтось в метро випадково зачепив, то дуже вибачаються. Для того чоловіка на світлофорі це була звичайний день і звичайна розмова, але ми його запамятали надовго.

Був у нас і список структур які нам треба було обійти щоб дати знати що ми вже є, отримати ідентифікаційні номери, відкрити рахунки і т.д. Здивувало мене те що всі такі державні установи мають онлайн графік куди ти реєструєшся на певну годину і потім приходиш на зустріч. Все просто і черг нема.

Попугаї. Уявляєте, тут вони по вулицям літають як в нас ворони! Є невеличкі, різнокольорові, але більшість великі білі. Раз в парку ми вирішили їх погодувати бананом, то вони ледь нас не захавали =).

 

Парки... моя улюблена частина міста. Величезний ботанічний сад з виглядом на знаменитий оперний. З однієї сторони гарні галявини, квіти, дерева, фонтани, а з іншої чиста синя вода в якій можна роздивитись рибок і крабів. Купа сімей з дітьми відпочивають просто на траві. Ні-ні, не буду писати, приїжджайте, це треба побачити!

А з чого все почалось...

Думала я, вагалась, створювати блог чи ні, але таке враження що мене весь Світ наштовхував на те щоб його створити.

Насправді зараз у нас з Петьою (мабуть як і у більшості молодих пар) дуже активний період життя. Спробую описати в кількох реченнях як для нас минув минулий рік:

Ми подали документи на міграцію, розписались, готувались до весілля, відгуляли 5 весіль друзів, відгуляли наше весілля, поїхали відпочивати в Туніс, багато працювали, відмітили Новий Рік в Будапешті, знову працювали, купили фотоапарат, Петя навчився фоткати, поїхали відпочивати в Єгипет, отримали візи, переїхали в Австралію.



А з чого все почалось...

Жили ми на Володимира Великого. Дуже зручно - мені було 3 хв до роботи. Але ми жили в малосімейці. Диван малютка, шкаф, компютерний стіл, малесенький сервант і холодильник (на кухні для нього місця небуло, оскільки там вже стояла пральна машинка, для котроі не було місця в ванні, оскільки в ванні в принципі місця не було)  - все це займало фактично всю площу, тому від дивана до стола доводилось ходити боком. Одного дня сидячи на дивані і одночасно за компютером, Петя каже: «Слухай, я тут подумав, давай поїдемо в Нову Зеландію!». Я подумала «Який же він романтичний!» і без вагань підтримала.

Того ж дня почали гуглити... вирішили їхати в Австралію (змінили думку восновному через клімат). Через рік офіційно почали процес подачі документів. Через 10 місяців після подачі  отримали візи.  Про наші наполеонівські плани ніхто не знав (ми не казали нікому бо не були на 100% впевнені що все вийде). Першими взнали батьки  - їм ми сказали коли вже знали що нам все вдалось, тільки віз в паспортах ще не мали. Я дуже переживала як батьки поставляться до таких змін. Спочатку, кажучи мовою ІТ, вони реджектали, не те щоб вони нас відмовляли, але сама думка про те що це інший кінець Світу лякала. Але з часом, все обдумавши і осмисливши, вони «дали добро». Як тільки отримали візи ми розповіли друзям.



27 червня, День Народження мами. Проводжати нас на перон прийшли найдорожчі – наші батьки, рідні та друзі. Наблівці як  завжди на висоті, в 23 годині  прийшли всі сімями, з дітьми, дехто з вагітними дружинами.  Написали вони для нас пісню (під «В небесах замріяні кроки») і на всю горлянку її співали прямо на пероні. Наскільки знаю, проводжання закінчилось в Криївці.

Сіли ми в поїзд і поїхали. В Києві сіли на літак і через 22  години (враховуючи пересадку в Абу-Дабі) були в Сіднеї.