Snowy Mountains

В сніжні гори ми (і ще 5 чоловік, яких я вперше бачила) їхали на 2-х машинах. Від Сіднея їхати понад 500км, тому виїжджали зраненька.



Приїхали до гір, взяли рюкзаки і потопали. І через якихось 500м перша перешкода – річечка з крижаною водою  яку треба переходити стрибаючи з камінчика на камінчик і це з рюкзаками на плечах. А я не казала що ці всі люди з якими ми їхали займаються скалолазянням? Словом я не йшла а «мучила» цю річку. В мене зі страху коліна тремтіли, не могла зосередитись...але якось з горем поплам і з допомогою інших перейшла! Але нема чим тішитись – попереду ще 2 такі =).

Закупи

Минулого тиждня прийшов Петя додому і каже: «Там така класна поїздка в гори організовується, давай поїдемо!».

Хм.. Ідея то класна, але... 1) на вихідні передають дощі; 2) поїздка на 3 дні – треба з роботи відпрошуватись; 3) крім мого похідного взуття і Петіного спортивного годинника в нас нема що вдягнути взагалі. Абсолютно весь похідний одяг і спорядження залишили у Львові, вірніше роздарували тим хто швидш за все буде ним користуватись.

Але вирішили їхати. Закупи дотримали до останнього дня – тут в четвер шопінг дей і магазини працюють до 21.

Петя познайомився з парою яка власне і організовувала поїздку. І ці добрі люди вирішищи позичити нам рюкзаки, намет, спальники, карімати і погодились допомогти з закупкою одягу. Домовились з ними зустрітись в магазині – тут є велика мережа спортивних магазинів Анаконда. Прийшли в магазин, їх нема, почали закуплятись. Через деякий час подзвонила ця пара, виявилось вони чекали нас в магазині Анаконда тому, що біля нашого дому 10хв, але ж ні, ми поперлись на інший кінець міста!! Певне хтось гуглив «магазин Анаконда подальше від дому».

В магазині я вибрала собі кумедну полосату термобілизну, звичайно ж, мій дорослий зрілий чоловік не міг того стерпіти і купив собі таку саму =)



Словом купили ми все необхідне і трошка більше, і все, ми готові до пигод!

Poжевий сніг.

В той час як Сіднеї сезон пляжного відпочинку ми вирішили податись в гори. Це була наша перша серйозна вилазка (серйозна, маю на увазі з палатками і більш ніж на 1 день). Хоч було тепло, та в горах подекуди лежав сніг, але який!? Рожевий! Я не могла повірити очам, я ставала в сніг а потім стояла і вдивлялась в слід. Чому він рожевий? Знайомі жартували що це кров українських туристів J

Добралась я дома до нету і виявляється що в снігу живе дрібнюсінька водоросль – хламидомонада. Як тільки сонечко пригріває ці водорослі починають рухатись і накоплювати пігменти що і дає рожевий колір. Звучить воно недуже, але колийдеш  по снігу, виглядає ніби йдеш по морозиві. І поки ми йшли я весь час дуже тішилась цьому рожевому феномену =)



Детальніше про саму подорож напищу згодом.

Movember

Обожнюю їхні акції.. По всій Австралії і в Сіднеї зокрема дуже популярними є різні соціальні івенти та акції в підтримку здоров’я, екології, безпеки. Відколи ми тут, вже був день «Відмовся від публічного транспорту», «Запитайся хоча б в 1 людини чи їй потрібна допомога», «Прийди на роботу пішки», «Піди вчасно з роботи – проведи час з сім’єю»; Був тиждень рожевих стрічок (боротьба з раком грудей), а зараз Movember. Місяць зараз November, a Mo – на розмовній oзначає вуса. Акція дуже цікава. Всі учасники  - чоловіки реєструються на сайті. І відрощуюь вуса. На протязі кількох тижднів люди роблять грошові пожертви на сторінку кожного користувача, хто дав найбільше грошей – той замовляє дизайн вус які має носити доброволець до кінця місяця. Всі зібрані гроші йдуть на боротьбу з раком простати та депресії в чоловіків.

Зараз такий фан на роботі, ось такі кумедні в нас хлопці цього місяця :-))

Пошуки роботи

Після того як винайняли квартиру, ми взялись за пошуки роботи. Процес за задумом мав бути простим: заходиш в нет, шукаєш ваканції, відсилаєш резюме, тобі відзвонюють і запрошують на співбесіду. Не тут то було... Займались пошуком в бібліотеці - халявний нет, зручне робоче місце, ну і гарно там дуже. Я довго передивлялась пропозиції, шукала я QA ваканції, але хотілось таке щоб мені цікаво було (не хочеться робити якусь рутину). Знайшла я підходящу вакансію і відправила резюме. Довольна своїм вибором почала чекати дзвінка.

Рекрутери в Австралії не закріплені за фірмами, як я звикла до цього на Україні, а працюють незалежними агенціями. Їхня задача знайти для фірми підходящого кандидата, якщо його візьмуть на роботу, вони отримують відсоток. Тому інформація в неті яку подають рекрутери дуже часто міняється або є неактуальною так як одна компанія зазвичай співпрацює з багатьма рекрутерськими агенціями.

Звичайно мені ніхто не подзвонив. Наступного дня я відправила ще 2 резюме. Ніхто не дзвонить. Кожного дня відправляю 2-3 резюме на різні ваканції з різних сайтів. Вже не хочу щоб робота була цікава, хочу щоб була хоч якась. І ось він, дзвінок!! Біжу до телефону, з почуттям самовдоволення. І тут... помилились номером. Це ж треба!?!? В такий час... Розчарована собою вирішую вписати в резюме все що я вмію робити, всі очевидні дрібниці які «ітак понятні» пишу прописом. Відсилаю. Дзвінок. Є ваканція але в іншому місті. Відмовляю, але тішусь що є прогрес.

Потроху почали дзвонити (звонять рекрутери), я кщо після телефонної розмови вони бачуть що підходиш по досвіду то запрошують до себе на співбесіду. Проходиш співбесіду в рекрутерів - якщо підходиш, вони звязуються вже з потенційним роботодавцем і організовують співбесіду. Після співбесіди дзвониш до рекрутерів, кажеш чи тобі подобається робота яку пропонують, так само рекрутерам  дзвонить роботодавець і каже чи підходиш їм ти. Якщо все добре то запрошують на другу співбесіду (фінальну). Про зарплату ти говориш тільки з рекрутерами і це в їх інтересах вибити тобі більшу зарплату так як вони будуть мати з того певний відсоток (нажаль незнаю який).

Таким непростим способом я отримала пропозицію від однієї кантори (не дуже цікава робота) і була в кількох днях від отримання іншої (на яку я дуже хотіла попасти). Після співбесіди з другою я була як Том з мультика Том і Джері в якого від самого вигляду мишки слюні текли ))

І ось він, офер!!!  ЮХУУУ!!

Приблизно такий вигляд в нас з вікна офісу.

Квітка, бантик.

Так як підходящого «капелюшка» на кубок Мельбурна я не знайшла, вирішила робити сама.  Ми,  українські жінки, все можемо.

Купила я моток стрічки, вже коли дома його розмотала побачила що по краях вставлений тонюсінькиц дротик (що і краще бо виріб буде більше тримати форму).  Кажу наперед що мої улюблені інструменти в таких спавах це скоч, степлер і клей. Перш за все я вирізала круглу (принаймні я так думаю) основу.  На цьому ж кроці раджу її обробити по краях  стрічкою, щоб потім не просвічувалась, я це робила аж вкінці але це було не дуже зручно. Обклеїла основу двостороннім скочем. Почала згинати стічку гармошкою, формуючи круг.

Кубок Мельбурна

Ото прикол! Вчора був кубoк Мельбурна. Троха про кубок:

Кубок Мельбурна це найбільші кінні перегони в Австралії. Кубок є одним з найзаможніших і найпрестижніших кінних гонок у світі. Гонка проводиться з 1861 року на дистанцію в 2 милі (3200 метрів). Захід проходить в 3-й годині в перший вівторок листопада. В Мельбурні цей день навіть є державним вихідним. Скачки навіть називають скачками що зупиняють націю, так як у всій країні всі зупиняються поставити ставки та подивиьись на перегони.

Але, мабуть, більшим фокусом в цей день є мода. Є таке неписане правило що в цей день по всій Австралії жінки носять капелюшки. Ще за кілька тижднів до скачок всі магазини були завалені капелюшками, квітками, бантіками. На роботу  також всі їхали в капелюшках.

 

Також в місті було купа приурочених вечірок.



Свій капелюшок я зробила сама.



Самі скачки яких всі так чекали і так готувались тривали всього кілька хвилин. Особливого задоволення я від них не отримала (можливо треба було більшу суму на коня ставити). Зато капелюшки... Красота!