Мій Майдан

Взагалі я завжди вважала себе націоналісткою, це передалось ще від діда і тата, і так вже ми були виховані. Була досить активною під час виборів і Помаранчевої Революції. А потім ми переїхали до Австралії. Українська громада тут невелика, і осередок далеко. Буваємо там рідко, але буваємо.
Як тільки почались заворушення на Майдані всі почали активно обговорювати цю тему в соціальних мережах. Я уважно все читала і інколи «підключалась» до розмов і поширень. І тут, одного дня, приходить до мене повідомлення від однокласниці, яка доречі проживає в Угорщині, і в цьому повідомленні вона риторично мене запитує чи легко дбати про Україну поїхавши звідти. Це мене вдарило. Вдарило сильно. Бо це правда. Вона була права, ака ж я націоналістка і українка якщо я свідомо зробила вибір поїхати з України? Чи я маю моральне право обговорювати і судити події в Україні якщо мене там нема?
Через день прийшов лист від української громади про те що збирається місцевий майдан в Сіднеї на підтримку українського майдану. Я не пішла. Я думала, так: в громаді основна частина приїхали після другої світової, коли були дуже важкі часи, їхні діти вже народились тут і в них не було вибору. Ми приїхали в спокійний мирний час і в нас був вибір. То ж як я тепер піду на місцевий майдан з кількома сотнями людей в гарну сонячну погоду як в Києві мільйони стоять в холод і вже який тиждень?
Мою думку змілила одна людина всього за 2 повідомлення. Вона запитала чи ми тут збираємось, я їй розповіла про повідомлення від однокласниці і шо я не можу собі морально дозволити піти. На що вона відповіла: В Ураїні багато людей стоять на майдані, але є й такі що нікуди не їдуть і нічого не роблять, то краще бути там де ти і щось зробити ніж сидити в Україні і не робити нічого. Дякую Аліна.
Я не за чи проти якоїсь партії, я не за чи проти Євросоюзу, я вважаю що для однозначної відповіді треба дуже добре знати всі за і проти, наразі я некомпетентна в цьому, але я точно знаю що я проти того що влада робить, чи то краще сказати, не робить. Майданівці і всі хто їх підтримують роблять дуже велику справу - і я за них.
Цього разу я йшла на місцевий майдан з гордо піднятою головою. Я знаю якісь 50-100 людей не зробили різниці для України, але також я знаю що ми показали тим хто стоїть зараз в Україні на справжньому Майдані що ми їх підтримуємо і пишаємось ними!

Порада незнайомця

-          Дівчата, ви Львівські?
-          Львівські!
-          А на вихідні що робите?
-          Додому їдемо.

Ще колись, будучи студенткою, їхала зі Львова додому, в Берегово. Сидів біля мене старший дядько. І каже він:
-          Ой ви, дівчата, вибираєте собі жиніхів неправильно. От ти, якого б ти чоловіка хтіла?
-          «Красивого» подумала я, але промовчала.
-          Багатого і красивого скажеш ти? А треба розумного. Який би не був багатий, який би не був красивий, але тільки з розумним ніколи не пропадеш.



Цікаво, а які поради давали вам зовсім незнайомі люди?

Радість дітям і батькам

В нас в центрі міста, всього кілька років як перебудували дитячий майданчик в шось неймовірне, я б сказала рай для дітей. Велика територія розділена по зонах з качелями, гірками, різними лазалками та шикарними дитячими водними атракціями. Збудовані завиваючі міні річечки, напрямок яких можна легко міняти; озера, дамбу яким дітки залюбки піднімають та опускають, та купа різних фонтанчиків.

A тим часом

Нарешті троха все вляглось, і я почала знайходити трохи часу і бажання на блог. За той час що я практично нічого не писала, змінилось досить багато.

Петро поміняв роботу і тепер, з гордо піднятою головою, каже що працює на Atlassian. Мабуть, багатьом це мало що скаже, але більшість ІТ-шників знають і користуються продуктами цієї компанії, такими як JIRA і Confuence.

Я поміняла роботу, і працюю в нікому невідомій невеликій фірмі яка розробляє продукт для бронювання і покупки часу/місця для реклам на телебаченні, радіо, пресі і ще багато де.

Що цікаво що в моїй та його компанії працюємо з офшорними тімами з В'єтнаму, при тому з одно й того ж самого міста - Хо Чі Мін (Ho Chi Minh).

Коли я йшла з попередньої роботи мені подарували похід в спа. Добре було...

Історія однієї фотографії

Останніми роками у Львові, та й по всьому світі, стали дуже популярними фотосесії. Якщо колись фотографуватись ходили в фотостудію «по святам» таким як весілля, перший та останній дзвоник, то тепер це роблять де тільки побажаєш і набагато частіше: на річницю весілля, під час вагітності або й просто так. Я люблю фотографію, тому вважаю що це дуже класно мати хороші фото в різні і особливі періоди життя.