Gold Coast та +1 Семенюк (фото додані)

Памятаєте, я казала що до нас їдуть гості? Так от, як то кажуть "пєрвий пашол". Приїхав до нас, "Олесь з Набли" він же Олесь Семенюк, наш однофамілець.
Ще до його приїзду я дзвонила в еміграційну службу дещо уточнювала, і кілька разів казала що то друг їде, жіночка все вислухала, розяснила і вкінці каже: "Гарної поїздки вашому брату!" :-)

Дитяче Різдво на новій роботі

Взагалі, з мого досвіду, австралійські роботодавці досить скупі на корпоративні святкування. От на моїй попередній роботі всі пів року говорили і чекали Різдвяних святкувань, я вже дуже хотіла побачити цю "exiting" подію. Врезультаті ми пів дня працювали, потім на таксі нас забрали в сусідній райончик пограти щось типу боулінгу на траві, через 2 години нас завезли в парк де один кухар приготував нам барбекю. В годині так 7 всі пішли додому. Ексайтінг, правда?

Дивні штуки

Розкажу про деякі дивні штуки тут в Австралії. До дечого вже звикла, а до дечого так і не можу.

Наприклад крекери зі смаком піци. Не розумію логіки, це як гречка зі смаком рису. Хочеш гречку, ну то їж гречку, рис – їж рис.

Риби мільйон, ікри не знайти. Насправді знайти то можна але не так і легко. В супермаркетах нема, треба їхати на рибячий ринок чи в якісь спеціалізовані магазини.

З оселедцем ще більша проблема. Є тільки в банках, замочений в воді. Звичайно 60% вмісту банки – вода, тому риба геть розлазиться і не смачна.

Мій Майдан

Взагалі я завжди вважала себе націоналісткою, це передалось ще від діда і тата, і так вже ми були виховані. Була досить активною під час виборів і Помаранчевої Революції. А потім ми переїхали до Австралії. Українська громада тут невелика, і осередок далеко. Буваємо там рідко, але буваємо.
Як тільки почались заворушення на Майдані всі почали активно обговорювати цю тему в соціальних мережах. Я уважно все читала і інколи «підключалась» до розмов і поширень. І тут, одного дня, приходить до мене повідомлення від однокласниці, яка доречі проживає в Угорщині, і в цьому повідомленні вона риторично мене запитує чи легко дбати про Україну поїхавши звідти. Це мене вдарило. Вдарило сильно. Бо це правда. Вона була права, ака ж я націоналістка і українка якщо я свідомо зробила вибір поїхати з України? Чи я маю моральне право обговорювати і судити події в Україні якщо мене там нема?
Через день прийшов лист від української громади про те що збирається місцевий майдан в Сіднеї на підтримку українського майдану. Я не пішла. Я думала, так: в громаді основна частина приїхали після другої світової, коли були дуже важкі часи, їхні діти вже народились тут і в них не було вибору. Ми приїхали в спокійний мирний час і в нас був вибір. То ж як я тепер піду на місцевий майдан з кількома сотнями людей в гарну сонячну погоду як в Києві мільйони стоять в холод і вже який тиждень?
Мою думку змілила одна людина всього за 2 повідомлення. Вона запитала чи ми тут збираємось, я їй розповіла про повідомлення від однокласниці і шо я не можу собі морально дозволити піти. На що вона відповіла: В Ураїні багато людей стоять на майдані, але є й такі що нікуди не їдуть і нічого не роблять, то краще бути там де ти і щось зробити ніж сидити в Україні і не робити нічого. Дякую Аліна.
Я не за чи проти якоїсь партії, я не за чи проти Євросоюзу, я вважаю що для однозначної відповіді треба дуже добре знати всі за і проти, наразі я некомпетентна в цьому, але я точно знаю що я проти того що влада робить, чи то краще сказати, не робить. Майданівці і всі хто їх підтримують роблять дуже велику справу - і я за них.
Цього разу я йшла на місцевий майдан з гордо піднятою головою. Я знаю якісь 50-100 людей не зробили різниці для України, але також я знаю що ми показали тим хто стоїть зараз в Україні на справжньому Майдані що ми їх підтримуємо і пишаємось ними!