Ну от, не встигли оглянутись як вже все позаду. Поїздка до України, зустріч з батьками та рідними, відвідини друзів, відпочинок в Карпатах, прощання і дорога назад в Австралію.
Відіспались, перебрали фото, настав час дещо занотувати.
Вилітали ми в пятницю ввечері, одразу з роботи поїхали додому, сумки в руки і в аеропорт. Летіти довелось з трьома пересадками Сідней - Дубаї - Київ - Львів. Загальний час польоту 21 година, разом з пересадками дотягує до 30. Але найдовший переліт з-поміж 3-х був і найкомфортнішим. Поперше після роботи добре спалось, а подруге можна було розважатись особистим телевізором з купою фільмів, передач та ігор.
В Дубаї в нас було мало часу на пересадку тому з одного літака на інший ми йшли дуже швидко щоб встигнути. Пощастило що то були сусідні термінали, непощастило що аеропорт там просто гіганський. Спеціально засікли: йшли + їхали екскалаторами ми 38 хвилин. Коли прийшли, нас обрадували що через те що ми спершу не підійшли до гейту для транзитних пасажирів (в який просто не було часу вже йти) велика ймовірність того що наш багаж не встигнуть завезти до літака. Тут так вийшло що літак стояв прямо під вікном чекального залу і його якраз почали завантажувати багажем, от і я затялась ідеєю дивитись чи наші речі таки погрузять. Якби ви бачили як місцеві робочі швиряли сумками на смугу загрузки..... в мене був шок... Я незнаю хто що перевозив але впевнена що мало хто з них щось довіз. Коротше стою я в тому вікні і вже надіюсь що наші сумки не попадуть до тих грузчиків. І тут нас викликають до стійки реєстрації, кажуть що сумки наші вже в літаку, і тут я таким нещасним і непокидаючим надії голосом кажу що дивилась як все грузили і нашик сумок не бачила, виявляється їх погрузили окремим ходом в спеціальних контейнерах. Хууухх....ото пощастило....
З Дубаї в Київ літак був вже не таким комфортним але певне з третина місць була вільна, люди навіть умудрялись спати на задніх сідушках як поличках в плацкарті. Телевізорів не було але ми вгледіли загадковий пульт, так і не знаємо до чого він був (управління літаком?). В Києві в багажному відділені перше що ми побачили так це віники - уявляєте хтось їх літаком з Дубаї віз.
З Києва до Львова ми летіли мало не кукурудзником - такий маленький старенький але милий і романтичний літачок, там навіть комірка стюарта від салону відділялась такою синьою "маршрутківською" шторкою. Ще перед вилітом охороні ледь вдалось вивести з салону одного бурно-пяного пасажира який буквально за кілька хвилин умудрився багато начудити.
І ось ми у Львові. Сідаємо. Тут дивимось через вікно - йде бабка по взльотному полю з чорним кульком BOSS. Звідки??
Підходимо до виходу але ще за межами будівлі аеропорту - грузчики сидять на возику з сумками: "Пасажири, дивіться чи тут є ваші сумки і розбирайте!" -- ??? В нас 3 рюкзака і 2 великі сумки - як ми маємо це розбирати?
Тут вже заходимо в приміщення аеропорта і купа людей стоять з табличками, з букетами - зустрічають.. Ну думаю десь тут є брат Костя який мав нас забрати. Не знайшли. Поставили сумки, Петя пішов ще раз перевірити чи його нема, потім я - нема нікого. Думаю, ну капець, ми вже понад добу в дорозі і нікого нема - тоді ми ще не усвідомили що літак прилетів порядку 30 хв раніше. Вирішила піти в сторону стоянки машину його пошукати, відійшла на кілька метрів, дивлюсь купка молодих людей, стоять так собі хохотають дружно.. приглядаюсь..неможу розгледіти, дивлюсь і вони починають приглядатись в нашу сторону...і тут чую "Юлька!!". Так-так, це були саме вони, як ми кажемо "наші". Оце сюрпризіще!!! Дякуємо вам друзі за таку несподівану приємну і шокуючу зустріч.
Зустрічали нас зовсім не з пустими руками, і хай ті чуваки з букетами ховаються. Нам подарували по надувній ляльці: Петі дівчинку а мені хлопчика які тримали в руках по букету надувних квітів. Дуже емоційні такі подарунки, до нас навіть люди одназу почали підходити щоб подивитись на них.
А ще якось на фейсбуці був такий запис (вирвано з контексту):
Serhiy Sydorchuk: Ну ти вже склади собі список всього що ти хочеш, щоб як приїдеш все попробувала.
Yuliya Semenyuk: Гречка (тут її нема), сільодка (тут якась смердюча) і хліб (тут нормального нема).
І що ви думаєте? Певне довго не задумувались і притарабанили нам в аеропорт гламурну синю вклітку церату а в ній гречка, хліб і оселедець )). Доречі все було дуже смачне!
Ось так ми приїхали додому.
Трошка більше фото з приїзду тут.
я теж зустрічав!!!!
ReplyDeleteа мене на фотці нема :(
З поверненням ;)
ReplyDeleteІ як вас Україна після Австралії? :)
To volohtar: Ти просто так класно фоткав що я не могла іншу фотку вибрати =)
ReplyDeleteTo Wolpix: Вражень купа, але про все згодом... :-)
ReplyDeleteДякуєм, що приїхали...хоч нас відірвали від робочих буднів))) І в Карпати з"їздили і по корчмах Львова трошки походили...та щей подарунки отримали!!!! Приїзджайте по-частіше!!!!!!!!
ReplyDeleteДякуємо Надя)) Ми хоч троха з вами відпочили. Наступного разу ви до нас, тут також є і корчми (паби) і гори (маунтінс) :-)
ReplyDeleteФайно як 8) Юля, нам насправді дуже шкода, що з вами так і не вийшло зустрітися :( Хоч особисто ми знайомі давно, але щось в мене складається враження, що подружилися саме завдяки блогінгу 8))) Ну що тут вже, наступного разу може все ж вийде, або, як я казала, раптом нам пощастить потрапити в Австралію.
ReplyDeleteНасмішила мене ситуація з літаками українськими. Згадую, як летіли у відпустку, нам запустили фільми на загальному екрані. Покликали стюрдесу, попросили дати наушники, то вона на нас так подивилася, ніби невідомо що просимо і сказала, що нема. Нас також кнопки збили з пантелику :))). Стосовно багажу, то теж декілька разів бачили, як його закидають в літак і вивантажують, жесть. Напевно тому у львівському аеропорті пропонують за окрему плату замотати валізу клейонкою :D
Юля, щиро дякуємо!!! Сьогодні отримали передачку, дуже несподівано і приємно 8)))
ReplyDeleteOй Оксана, за клійонку то окрема історія. У Львові беруть 25 гр за замотку сумки але потім вже коли ти здав сумки здачі не виявляється а сумку замотують зовсім не на спеціальній машині а два чуваки отак як-небудь навіть не з усіх сторін замотують і ще кажуть не дивитись а проходити бо черга. Наша Львівська клійонка навіть до Києва не доїхала...
ReplyDeleteДуже раді що вам сподобався маленький сувенірчик :-)
ReplyDeleteха-ха :)
ReplyDeleteя вас бачила https://lh5.googleusercontent.com/-7u0BmMk2czI/TlytP80deEI/AAAAAAAAGsE/EwUMjVInujg/s912/24072011%252528001%252529.jpg
а потім ше пару раз в центрі і кав"ярні :P
Прикол! А ти ще й з такими беззаперечними доказами :-) То був наступний день після нашого приїзду. Треба було підійти, я б була дуже рада тебе "вживу" побачити.
ReplyDeleteой Юлька як ми були раді бачити тебе і Петра :))))))))))
ReplyDeleteПравда як зустрілись то аж забулись, що вас треба зустрічати :P
Але було таке відчуття що ви просто були у відпустці :)))))
І знов поїхали, надіюсь скоро вернетесь ;)
Ой, це точно не відчулось що пройшло більше року.. ))
ReplyDeleteПрикольно :)
ReplyDelete..я коли гумових хлопця і дівчину прочитала, то не про те подумала (поки фотку не побачила) :D
То мабуть найприємніше в розлуках - довгожданні зустрічі :)))
я щось зовсім пропустив ваш приліт. Шкода. Цікаво які тепер враження від України. Буду слідкувати за блогом.
ReplyDeleteTo crishoneybee: Про гумових ляльок ти звісно насмішила ))
ReplyDeleteА на рахунок розлук це так, але все ж таки хотілось би щоб вони були коротшими а зустрічі довшими...
До Віктора: Та щось ніяк не зберусь наступний пост написати, але обіцяю, як тільки лінь віджену обовязково поділюсь враженнями!
ReplyDelete