«На Кокаїні»

Приїжджали до нас мої батьки на цілих 9 місяців.
Хочу сказати що п ісля закінчення школи з батьками не жила, хіба в гості приїжджала, а тут так надовго ще й в одній квартирі. Якщо жити з батьками не є дуже дивним в Україні , то в Австралії це щось зовсім незвичне. Мене на роботі питались як ми так в одній квартиті будем жити а не винаймемо окрему для батьків. А на що можна жалітись? Дитина нагуляна, нагодована, їсти наварено, свіжий домашній хліб спечено, постірано і прибрано, і так кожен день. До доброго звикаєш швидко :-)

І знову новосілля

Після кількох місяців в моїх чорновиках нарешті доредаговую та поблікую ше один допис :-)
Ми знову переїхали! Хух, наскільки то все непросто, ще й з дитиною. Найпроблемніша частина – це садок. Чесно кажучи, саме через цей пунктик моїм батькам довелось так надовго тут затриматись. Адже черги в садочок ще ті. От зараз біля нас буквально 200 метрів є садок, а влаштували малого в той що за 4 км від дому бо просто місць нема і черги на наступний рік вже забиті. Район наш зараз далі від центру ніж попередній, тому і мені і Петі до роботи дальше. Ось мапа:

• 1 – дім
• 2 – садок (4 км від дому)
• 3 – Петіна робота (9 км від дому)
• 4 – моя робота (16 км від дому)

8 weeks challenge

1 вересня 2014:
Приступаю до нового фізично-морального випробування – цього разу 8 тижднів.
Що буде:
Посилені тренування (3 рази на тиждень активного спорту), знаю для когось це ніщо, але для мене, сплячої красуні, це посилено.
Нова методика харчування – багато білків і мало вуглеводів. При чому це має бути здорова їжа – овочі, молочне, мясне, також виключаю солодке. Думаю з цим буде нереально важко, адже доведеться в першу чергу урізати кількість мучного (о ні, мій любимий хлібчик, як же я без тебе?).
Крім цього планую качати прес. Але тут я буду не сама, на іншому континенті зі мною буде це робити моя кума-сестричка. Ми з нею, дві такі булочки, будемо одна одній допомагати морально не зійти зі шляху.

Щось типу з рубрики «підглянуте щастя»

То я за мотивами Христіної рубрики пишу :-)

В суботу зранку Петя з Девідом пішли на море, а я залишилась дома виспатись і приготувати обід. Хлопці повернулись, Давид сів за столик навпроти вікна і смачно поїдав супчик. І тут почувся його веселий сміх: «Собацька» казав він, показував за вінко, де за прибиральницею жвабо бігав чорний песик, і сміявся. Стоп, ні це не песик, це зайчик!! Неможе бути! Так-так зайчик, причому досить великих розмірів, бігає під ногами і грається як цуценя.

Скоро взуваємось і летимо на вулицю. А воно таке гарне! Дається гладитись, як та киця леститься.



Давидко бігав, а зайчик його скоренько догяняв. Потім наш сусід скинув нам з балкону моркву яка була успішно згодована маленьким помічником. Але я не можу передати вам того щастя і радості в очах Давидка.



Зайчик виявився нічий – тобто ніхто не знав його господарів і ніхто того зайчика раніше не бачив. Ще помітили що в нього одне очко закисле. Добрі люди подзвонили в клініку-притулок, приїхали дяді і забрали зайчика на лікування. Надіємось що й господар скоро знайдеться.

А ми ще й досіяк сідаємо за стіл згадуємо який гарний зайчик до нас прискакав і як він грався з Давидком.